Мандрівка до столиці гумору

Мандрівка до столиці гумору

Кожна людина, а особливо якщо це завзятий мандрівник, має бажання відвідати якесь місце, про яке мріє дуже давно. Для нашої групи (теоретиків II курсу та їх наставника – Лачко Т.Ю.) уособленням цієї мрії стало місто-герой Одеса, знайомство з яким ми запланували ще минулого навчального року. Одеса завжди приваблює багато туристів, і причина цього криється у визначній архітектурі, великій кількості пам’яток і особливій аурі цього міста. Планування та архітектура Одеси унікальна, портова частина розташовується на березі моря, а житлова – на височині. У будівництві брали участь такі архітектори світового рівня, як Ф.Боффо, Г.Торрічеллі, Ж.-Ф.Тома де Томон та інші.

Із залізничного вокзалу досить легко дістатись у центр міста. Ще напередодні, складаючи екскурсійний маршрут, ми вирішили обрати пішохідну прогулянку, під час якої мали змогу насолодитись найвизначнішими пам’ятками у зручний для нас спосіб. Знайомство з усіма культурними об’єктами відбувалось у доволі оригінальній формі – екскурсію проводили самі студенти, розповідаючи цікаві і маловідомі факти з історії виникнення архітектурних споруд, будівель і пам’ятників. 

Маслюк Юлія розпочала нашу прогулянку оглядом пам’ятника і музею  О.С.Пушкіну. Раніше це був готель, в якому поет зупинявся протягом тривалого часу. Саме в цьому будинку була створена поема «Цигани» та завершена «Бахчисарайський фонтан», написано багато ліричних віршів та перші розділи роману «Євгеній Онєгін». 

Згодом ми попрямували до Одеської мерії, побудованої в неокласичному стилі і прогулялись затишним Приморським бульваром. Ця вулиця вже понад 200 років відома, як археологічний об'єкт. Під час будівництва житлових споруд на початку XIX століття робочим почали траплятися античні давньогрецькі поховання та окремі предмети побуту древніх жителів цієї території. Не так давно у ході реконструкції бульвару фахівцями одеського археологічного музею були виявлені залишки давньогрецького поселення VI-V століть до нашої ери, які було вирішено зберегти, накривши їх скляним куполом. Нині цей своєрідний археологічний музей просто неба став однією з туристичних пам’яток бульвару.

У центрі Приморського бульвару екскурсійну естафету підхопила Петрова Уляна. Свою розповідь вона почала зі знайомства з пам’ятником Дюку де Рішельє – легендарному діячу, першому градоначальнику Одеси (з 1803 року по 1815 рік), який зробив на той час зі звичайного провінційного містечка справжній європейський мегаполіс.

Парадним входом на Приморський бульвар з боку моря слугують Потьомкінські сходи, що налічують 192 сходинки. Коли вже потрапив до Одеси, обов’язково необхідно піднятись чи хоча б спуститись ними. На власному досвіді ми перевірили свою витривалість, здійснивши мандрівку в обидва кінці. 

В подальшому наша група заглибилася у «серце» міста – вулицю Дерибасівську, яка є його візитною карткою. Це улюблене місце прогулянок, зустрічей, розмов за чашкою кави, це вулиця-легенда, про яку складалися вірші та пісні, знімалися кінофільми. На головній вулиці міста розташовані пам’ятники видатному співаку Л.Утьосову, авіатору С.Уточкіну, незвичайний монумент-жарт – пам’ятник «12-му стільцю» із знаменитого роману І.Ільфа і Є.Петрова «12 стільців», прекрасний Міський сад – найстаріший парк міста, закладений Феліксом Де Рибасом.

Подорож Одесою тривала далі і наші юні екскурсоводи щоразу сміливіше і впевненіше ділилися інформацією про об’єкти, які бачили вперше. Захоплюючу розповідь про Монумент Апельсину та Тещин міст підготувала Іванчук Ілона. В свій час наймолодший з одеських мостів був дивом інженерної думки, він цікавий не лише своєю назвою і легендою, але і гнучкою конструкцією, яка дозволяє відчути явище резонансу.

Одне з найулюбленіших місць одеситів і гостей міста – Колонада Воронцовського палацу.  «Цей пам’ятник архітектури є найкращим оглядовим майданчиком міста» – повідомила нам Грицина Ніна. І дійсно, звідси відкривається прекрасний вигляд на морське узбережжя. Велична споруда досконало гармонує з Воронцовським палацом – будівлею в стилі ампір, яка викликає хвилю захоплень у туристів. В наш час на території палацового ансамблю відбуваються різноманітні урочисті заходи і концертні програми, приурочені до різних подій в житті міста.

Заключним пунктом нашого екскурсійного маршруту стала пізнавальна розповідь Сарай Олександри про сквер Пале Рояль та Одеський національний академічний театр опери та балету – найстаріший і найкращий оперний театр України.  Потрапити туди не так просто, бо вистави користуються величезним попитом як у місцевих жителів, так і у туристичної публіки, серед яких чимало іноземців. Маючи палке бажання відвідати оперу, ми заздалегідь потурбуватись про це, придбавши квитки ще за місяць.

Ввечері нас чекало справжнє відкриття – кожна деталь будівлі театру, виконана з надзвичайним смаком, кожен його декоративний елемент, оздоблені позолотою прикраси викликали щире захоплення і здивування. На собі ми відчули той вражаючий вплив мистецтва, який поступово вводить глядача у стан, необхідний для сприйняття величної музики, освяченої видатними композиторами минулого і сьогодення. Одеський оперний театр цікавий не тільки своєю величною архітектурою, але й багатою творчою біографією. Тут виконували свої твори П.І.Чайковський, М.А.Римський-Корсаков, С.В.Рахманінов та інші; співали Ф.Шаляпін, С.Крушельницька, А.Нежданова, Л.Собінов; танцювали Г.Павлова, А.Дункан та багато інших.

Варто звернути увагу і на неймовірну акустику театрального залу. Проектувальники і будівельники мабуть знали якісь особливі секрети, які ніяк не відображені в самому проекті будівлі. Справа у тому, що під час оперних вистав не використовується ніяка звукопідсилююча техніка, але кожне слово, вимовлене на сцені навіть пошепки, чудово чутно всьому залу, від партеру до найвищих ярусів. На противагу цьому шум у глядацькому залі м’яко глушиться, не заважаючи акторам працювати, майстерно перевтілюючись в образи своїх героїв.

Скільки б разів не відкривалися перед глядачем двері в театральний зал, але завжди захоплює дух від передчуття свята. Так сталося й цього разу. «Севільський цирульник», який лунав того вечора – опера-буффа за французькою п’єсою П.Бомарше – одна з тих, про які Ф.Стендаль говорив, що потрібно закривати очі на всі недоладності і «тільки помирати від сміху і задоволення», а Дж.Верді вважав найпрекраснішою з усіх існуючих комічних опер.

Джоакіно Россіні написав цей твір в дивовижно короткий термін – близько двох тижнів. Над жодною з опер Россіні не працював з таким завзяттям, як над цим твором. За його особистим зізнанням, він «творив музику скрізь: і коли гуляв, і коли їв, … одним словом – постійно». Світова прем’єра опери відбулась на сцені римського театру «Арджентіна» у 1816 році, а вже через 5 років відбулась постановка в Одесі. Цією оперою було покладено початок європейській славі видатного італійського композитора.

Три години промайнули, наче мить. Динамічність і неперевершений гумор вистави в поєднанні з чудовою музикою залишили після себе яскраві враження і незабутні емоції. Усім нам хотілося якомога довше перебувати у стані духовного збагачення, який нам подарував цей жовтневий день, а вечірня Одеса на прощання продовжувала чарувала нас своїми яскравими вогниками.

Прямуючи до залізничного вокзалу ми ділилися думками від побаченого і почутого. Подорож до столиці гумору дала нам змогу відпочити від буденності, зблизила нашу групу і додала нових вражень. Ми щиро спілкувались, побачили найвизначніші мистецькі та архітектурні пам’ятки, а також дізнались один від одного багато цікавої інформації про визначні споруди цього особливого міста. З приємною втомою ми вирушили додому, знаючи, що неодмінно повернемося в Одесу ще раз.

 Тетяна Лачко,

завідувач ПЦК «Теорія музики»